Конспект уроку "Відокремлені додатки"

8 клас

Тема: Відокремлені додатки. Розділові знаки в реченнях з відокремленими додатками

Мета:  поглибити знання восьмикласників про відокремлені члени речення, ознайомити з відокремленими додатками, їх місцем у реченні; формувати загальнопізнавальні вміння знаходити в тексті відокремлені додатки, аналізувати їх, правильно інтонувати речення з відокремленими додатками, розставляти відповідні розділові знаки; розвивати творчі вміння трансформувати, моделювати, конструювати речення з відокремленими додатками; за допомогою мовленнєво-комунікативного дидактичного матеріалу сприяти свідомому розвиткові наукового світогляду восьмикласників. Тип уроку: урок формування практичних умінь і навичок. ХІД УРОКУ I. Організаційний момент. II. Оголошення теми, мети й завдань уроку. III. Усвідомлення теоретичного матеріалу у процесі виконання практичних завдань. Колективне опрацювання опорної схеми ► За допомогою схеми розказати про відокремлений додаток: на які запитання відповідає, що позначає, чим виражається.   ► Опрацювавши теоретичний матеріал підручника, зробити висновок про те, які розділові знаки вживаються в реченнях з відокремленими додатками. Пунктуаційний практикум ► Записати речення, розставляючи потрібні розділові знаки. Виділити відокремлені додатки. З'ясувати, яке смислове навантаження несуть відокремлені додатки в кожному реченні. 1. Учитель завжди підтримував Сашкове захоплення поезією особливо народною (С. Плачинда). 2. Окрім посуду трипільці виробляли фігурки Матері-землі (В. Таїк). 3. Софія Київська — джерело для пізнання історії нашої культури зокрема мистецтва Київської Русі (Д. Горбачов). 4. Окрім друкованого в Україні «Богословника» Шевченко, перебуваючи в дяка, міг ознайомитися і з окремими творами художньої літератури (Б. Чайковський). 5. До сьогодні перших українських книжок дійшло небагато зокрема «Повість минулих літ» Не- стора Літописця, «Слово про Ігорів похід» невідомого автора, «Слово про закон і благодать» митрополита Іларіона. 6. Хлопець любив дерева, квіти, тварину, усе крім молока (Б. Лепкиії). 7. За кошти князя Володимира Великого було придбано внутрішнє начиння Десятинної церкви включаючи ікони, хрести, посуд тощо (А. Багнюк). Творче моделювання ► За зразком змоделювати речення, ускладнені відокремленими додатками. З'ясувати, на яке значення (включення, виключення чи заміщення) вказують відокремлені додатки. Зразок   1. На краю поля червоно зоріли маки. 2. Під місяцем виблискують блискучими боками кавуни. 3. У дворах по-родинному затишно гомоніли селяни. 4. Шумлять старезні дерева. 5. У садках починають жовтіти дерева. ► Визначити, який порядок слів характерний реченням. Мовознавча гра «Уточни визначення» ► Прочитати визначення лінгвістичних понять. Чи однозначно вони сприймаються? Уточнити поняття, уводячи в них відокремлені додатки. 1. В односкладних реченнях, окрім ... , граматична основа складається з одного головного члена у формі присудка. 2. В українській мові всі самостійні частини мови є змінними, за винятком ... . 3. Вставні слова і словосполучення, включаючи ... , можуть надавати реченню різних значень. 4. Речення, до складу якого, крім ... , входять один або кілька другорядних членів, називається поширеним. 5. Синтаксис — це розділ науки про мову, що вивчає будову синтаксичних одиниць, зокрема ... . 6. У реченні, крім ... , може мати місце і сурядний зв'язок, яким поєднуються однорідні члени. Матеріал для вчителя. 1 — називних; 2. — прислівника; 3 — вставні речення; 4 — головних членів; 5 — словосполучення й речення; 6 — підрядних зв'язків. Лінгвістична гра «Так чи ні» ► Свою згоду чи незгоду із запропонованими вчителем твердженнями висловити словами «так» чи «ні», обґрунтовуючи відповідь. 1. За винятком Карпатських гір на заході й невеликого Кримського кряжа на півдні, 95 % території України — це рівнина. 2. Окрім Дніпра, своє ім'я «запозичили» й інші річки. 3. Найменша кількість опадів зафіксована на Азовсько-Чорноморському узбережжі, за винятком району озера Сиваш. 4. Усі річки України належать до Азовсько-Чорноморського басейну, включаючи Західний Буг. 5. Окрім річок, велику частину водних запасів України становлять З тис. озер, 80 водосховищ і 20 тис. ставків. 6. Концентрація солі в деяких озерах, зокрема в Перекопському та Сиваші, сягає 200—240 %. 7. У місцях впадання річок утворюються лимани, зокрема Дністровський, Хаджибейський, Куяльницький, Дніпровський. 8. На узбережжі Криму розташовано багато санаторіїв, пансіонатів, за винятком дитячих (3 енц.). Матеріал для вчителя. Хибні твердження: 3, 4, 7. Навчальне редагування ► Твердження, з якими ви не згодні, зредагувати, замінивши прийменник, що з'єднує відокремлений додаток з реченням. V. Підсумок уроку VI. Домашнє завдання З    підручника географії, біології, математики та ін. виписати 5—6 речень з відокремленими додатками. Обґрунтувати розділові знаки. З'ясувати, яке смислове навантаження у кожному реченні несуть відокремлені додатки.

Конец формы

Використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії

Краєзнавство відіграє важливу роль в реалізації принципів  навчання й виховання на місцевому матеріалі . Без глибоких знань   історії  рідного краю неможливо формувати великі людські почуття, як любов до рідної землі, мови, до звичаїв та традицій, національної гордості  та патріотизму.    На сучасному етапі розвитку освіти, коли одним із основних завдань виховання в середніх закладах освіти є «розвиток почуття любові до Батьківщини і свого народу як основи духовного розвитку особистості, шанобливе ставлення до історичних пам’яток, активна діяльність школярів по поліпшенню умов життя в рідній місцевості, підвищенню матеріального і духовного рівнів життя народу, дійова участь у розбудові держави й духовному оновленні суспільства, особливої актуальності набуває залучення елементів краєзнавства в навчальний процес. Саме краєзнавчий матеріал на уроках історії слугує засобом активізації пізнавальної діяльності учнів та сприяє поглибленню їх знань, оскільки при вивченні подій місцевої історії, конкретизуються загальноісторичні події.    Шкільними програмами з історії України передбачено у 5-11 класах вивчення історії краю з найдавніших часів і до наших днів. Місцевий матеріал став невід'ємною частиною під час вивчення вітчизняної історії. Історичне  краєзнавство стало важливим засобом підвищення якості знань  учнів з предмета, воно відкриває широкі можливості для самостійної діяльності учнів, для пошуку, дослідження і навіть невеликого відкриття. Це пробуджує в школярів глибокий інтерес до історії краю, країни, викликає потяг до знань. Найбільший педагогічний ефект   історичне краєзнавство  дає тоді, коли вчитель не обмежується передачею готових відомостей, а організовує учнів на самостійний пошук краєзнавчих знань. Це забезпечує сприятливі умови для застосування в навчальній роботі різноманітних елементів пошуку й дослідження, широкого використання місцевих джерел, отриманих під час проведення екскурсій, походів, експедицій. Краєзнавчий матеріал має ефект у навчально-виховному процесі тоді, коли він: а) є не тільки засобом ілюстрації й конкретизації загальноісторичних подій та явищ, але й дже­релом отримання нових знань, розширення наукового кругозору учнів; б) зручний для порівняння, зіставлення із загальнодержавним; в) тісно пов'язаний із загальноісторичними подіями і розкриває і особливості розвитку краю.     Основними джерелами краєзнавчих матеріалів, які вчитель може використовувати на уроках історії є: науково-популярна, довідкова, художня  краєзнавча література, місцева преса, повідомлення місцевого радіо i телебачення, власні спостереження, матеріали краєзнавчого музею, посібники, фотокартки, розповiдi населення про свій край. Важливе значення в шкільному краєзнавстві  має взаємозв'язок теоретичної і практичної роботи учнів. Спочатку школярам необхідно дати певний рівень знань з історії краю, навчити їх елементарних умінь і навичок краєзнавчої роботи, тільки після цього можна приступати до виконання конкретних практичних завдань.    Для того, щоб застосування краєзнавчого матеріалу було ефективним необхідно виконувати певні дидактичні умови. Насамперед, у процесі добору матеріалу необхідно дотримуватись таких критеріїв, як науковість,  доступність,  багатофункціональність, емоційна насиченість та особистісна значущість для учнів. Під час розробки методики використання краєзнавчого матеріалу необхідно враховувати пізнавальні можливості учнів,  специфіку тематики та спиратись на пізнавальну активність учнів.     Отже, щоб вивчення краєзнавчих матеріалів на уроках історії було ефективним, потрібно дотримуватись певних умов: 1) відповідність краєзнавчого матеріалу загальним методологічним завданням курсу вітчизняної історії; 2) наукова достовірність ; 3)  специфіка та урахування умов розвитку краю, що історично склалися; 4) взаємозв'язок місцевого та загальноісторичного матеріалу; 5) систематичність й планомірність у використанні; 6) наочність; 7) безпосередня участь школярів під керівництвом учителя в зборі та вивченні краєзнавчого ма­теріалу ; 8) зв'язок навчальної та позакласної історико-краєзнавчої роботи; 9) уміння вчителя застосовувати різноманітні, найбільш оптимальні прийоми і методи вико­ристання місцевого матеріалу на уроках історії та в позакласній роботі з учнями.    Основним  принципом вивчення  краєзнавчого матеріалу в шкільному курсі історії є науковість. Якість збору місцевого  матеріалу, його відбір, систематизація й методика використання у навчально-виховній роботі цілком залежать від вчителя. Для навчально-виховної мети слід  відбирати такі факти з місцевої історії,  які  в науковому плані достовірні, допомагають правильному  розумінню   закономірностей   розвитку історичного процесу, мають важливе освітнє та виховне значення, є типовими для краю, відображають умови його розвитку, що історично  склалися,   впливають  не тільки на свідомість; але й на почуття учнів, пробуджують в них інтерес  і любов до історії краю,Батьківщини. Велике пізнавальне і виховне значення має матеріал, що розкриває перспективи розвитку краю, міста, села. Тут важливо підібрати факти, цифри, ілюструючи минуле, сьогодення і майбутнє краю. Важливим є встановлення синхронності подій з історії України з історією краю. Для цього необхідно скласти синхроністичну таблицю. Історія України Століття, роки Історія краю     Найбільш поширеним прийомом є включення місцевого матеріалу у розповідь. Вчитель сам повідомляє відібрані ним факти з історії краю, використовуючи їх для конкретизації основних питань .       Можна робити краєзнавчий вступ до уроку або до одного з питань, що розглядаються на ньому, конкретизувати основні проблеми заняття на основі краєзнавчого матеріалу, краєзнавче доповнювати опорний матеріал, використовувати краєзнавчий матеріал як основу до вивчення теми уроку або окремих його питань. Крім того,  можна  залучати учнів до роботи з окремими письмовими джерелами, вчити їх робити короткі повідомлення і виступати з ними перед однокласниками.        Ще однією формою роботи на уроці можуть бути різні види бесіди з елементами практичної роботи з документами, краєзнавчими матеріалами. Учні можуть готувати реферати. Доцільно влаштовувати зустрічі з місцевими старожилами та людьми, яким не байдужа історія рідного краю. Ефект від проведення таких уроків набагато вищий.       Уроки із використанням матеріалів з історії рідного краю можна проводити як у класі, так і в місцевому краєзнавчому музеї. Речові пам’ятки (матеріали археологічних розкопок, (Додаток 1-2) нумізматичні колекції, карти і плани місцевості, фотографії (Додаток 4-6), схеми), письмові джерела активізують образно-емоційне сприймання і дозволять створити якнайповніший образ про життя місцевого населення, тим більше, що матеріал періоду, що вивчається, буде пов’язаний з попереднім і наступним періодами історії краю. Після відвідання музею вчитель може запропонувати учням розповісти у формі оповідання про мандрівку у далеке минуле краю (у середніх класах), підготувати доповідь, реферат, мультимедійну презентацію (у старших класах).      Засобом ілюстрації розповіді вчителя може бути використана  художня література. Фрагменти художніх творів з описами подій або явищ місцевої історії повинні бути завершеними і невеликими за об’ємом, відображати типові, суттєві сторони явищ, що вивчаються в основному курсі, і відповідати темі уроку.        Для підвищення зацікавленості учнів необхідно застосовувати також і технічні засоби навчання, наприклад, демонстрація слайдів-фотографій, фотодокументів. Виділити час за рахунок уроку не завжди можливо, але включити у інформаційну розповідь фрагменти на 5-7 хв. – цілком доречно.        Важливим моментом є прилучення учнів до роботи з краєзнавчим матеріалом, коли досягається ще одна важлива мета – їх пошукова, дослідницька роботи. Особливого змісту вона набуває, коли учні проводять власне опитування, спілкуються з очевидцями подій, знайомляться з родоводом своєї сім’ї, аналізують, ілюструють матеріал фотодокументами і виступають перед однокласниками зі своїми дослідженнями (Додаток 3).    Місцевий матеріал, з одного бо­ку, — засіб активізації пізнавальної діяльності учнів і конкретизації загальноісторичних подій, а з іншо­го, — частина системи знань з віт­чизняної історії. Практика засвід­чує, що використання краєзнавчого матеріалу на уроках не тільки не викликає перевантаження учнів, а навпаки, значно полегшує засво­єння курсу історії, робить знання учнів більш міцними і глибокими. Залежно від змісту краєзнавчого ма­теріалу, його значення для історії країни і краю, мети уроку, краєзнав­чий матеріал може бути вивчений до проходження теми, на початку вивчення, в середині та наприкінці. Так, при підготовці до уроку у 5 класі «Наш край. Легенди про походження географічних назв (на матеріалі історії рідного краю)» учні з великим бажанням знаходять, самостійно опрацьовують і навіть інсценізують легенди / «Легенда про Вовкову гору», «Легенда про виникнення села Степанівки Борзнянського району. /    Важливим краєзнавчим об`єктом для вивчення може стати вивчення історії свого роду. Діти проводять різні дослідницькі роботи, наприклад: «Мої предки: дідусі, бабусі, прадіди, прабаби. Їхнє походження, заняття.» за такими підпунктами: -         Про які важливі факти з життя краю ви дізналися від них? -          Що мені відомо про життя інших родичів? -          Чи знають вони український фольклор? -         Які з народних пісень їм найбільше до вподоби? -          За що ви любите і поважаєте своїх родичів? -          Як ви доглядаєте за могилами померлих? -          Запишіть до свого родоводу пісні, легенди, приказки, колядки і гаївки, які знають ваші рідні. -         Яким є походження вашого прізвища?    З метою поглиблення цієї роботи провели  цикл бесід на тему: “Пам`ять родоводу”. “Історія роду – історія нашого народу”, сімейний вечір «Рід.Родина.Народ.», де діти намагалися відтворити своє генеалогічне дерево. Наприклад, у ході роботи над темою «Україна  в роки Другої світової війни (1939-1945р.р.)» пропоную школярам під­готувати розповідь на основі спогадів людей, які були свід­ками тих подій. Як правило, це люди старшого покоління: бабусі та дідусі, родичі, знайо­мі. Учні складають розповідь на основі спогадів за планом: 1. Скільки їм було років під час війни? 2. Де вони проживали? 3. Чим займалися? 4. Що запам'ятали з тих часів? 5. Що вони знають про  бойові дії  на території краю, життя людей в період німецької окупації. 6. Де і як зустріли кінець війни? 7. Як війна торкнулась їх родин? За допомогою спогадів учні з'ясовують, як люди жили в роки війни, де і як зустріли по­чаток та кінець війни, дізна­ються про партизанський рух тощо. При вивченні теми «Україна в 20 столітті» пропоную  на основі фотографій з сімейного альбому підготувати опис, що відображає повсякденне  життя населення даного часу.  При описі учнів тогочасної школи  використовуємо наступну пам'ятку: 1.   Роздивіться фотографії 50—60-х років XX ст., де зоб­ражені українські діти. 2. Як вони одягнені? 3.  Який настрій у зображе­них на фото дітей? 4.  Пошукайте вдома фото­графії, на яких зображено ва­ших дідусів та бабусь у дитячі роки. Розпитайте в них: а) якою була школа; б)  як вони проводили своє дозвілля; в)  чим допомагали своїм батькам; г)  де працювали їхні бать­ки. 5.  Спробуйте зробити ви­сновки та запишіть їх.  В ході вивчення пам’ятників краю користуємося пам’яткою складання паспорта історичного пам ’ятника: 1.       Найменування пам’ятника. 2.       Місцезнаходження пам’ятника  (адреса, місцеположення пам’ятника, назва території, де розташовано пам’ятник). 3.       Опис пам’ятника (дата спорудження, до якого часу, періоду відноситься, опис події, з якою пов'язаний пам’ятник, хронологічна дата, коли і ким пам’ятник був досліджений, форми, розміри, матеріали, з яких зроблено пам’ятник, текст меморіального надпису). 4.       Бібліографічні відомості, архівні дані, усні легенди. 5.       Збереження пам’ятника (технічний стан пам’ятника, стан ділянки, яку він займає, парку та ін., дата останнього ремонту, реставрації, додаткові заходи необхідні для збереження пам’ятника. 6.       Охорона пам’ятника (опис ділянки, яку займає пам’ятник, межі охоронної зони, на кого покладені охорона і нагляд за станом пам’ятника. 7.       Схематичні плани, що займає пам’ятник, обміри. 8.       Історична довідка про пам’ятник.     Дослідження « усної історії» відбувається за допомогою методу збирання, зберігання та інтерпретації голосів та спогадів людей груп та учасників подій минулого, результатом якого є створення усного джерела .          Під час створення усного історичного джерела важливо враховувати те, що:  1.  Особливістю усного історичного джерела є те, що в ньому міститься подвійна інформація: фактологічна та оцінна. Щодо фактологічної до­стовірності усних джерел історики дискутують, тому що усні розповіді відтворюють історичну реальність лише в тому вигляді, як її розуміють і подають через власну свідомість очевидці по­дій. Тобто необхідно враховувати можливе пе­рекручування фактів. Разом з тим свідчення, отримані методом опитування, можуть стати по­чатком для вивчення нових, раніше не відомих подій з історії даної місцевості. Трапляється, що саме такі свідчення подають цікаву оцінку або уявлення навіть про відомий історичний факт. 2. Під час створення усного історичного джере­ла важливо враховувати ступінь причетності розповідача до подій, що вивчають. Критерієм є джерело інформації: або людина сама брала участь у подіях, або дізналася про них з розпо­відей батьків, прабатьків, сусідів, свідків, оче­видців. Тобто у першому випадку вищим буде ступінь «очевидності», а у другому — ступінь «міфологічності», тому що на більшу довіру, безумовно, заслуговують спогади, створені на основі розповіді очевидця подій. 3. Обов'язковою умовою для початку досліджен­ня є запис необхідних свідчень про людину-респондента, а саме: прізвище, ім'я, по-батькові; рік народження; місце народження; професія; де і ким працював та протягом якого часу; адреса проживання. 4. Учасники Другої світової війни розповідають про події, які переважно підтверджуються ар­хівними фондами та офіційними джерелами . Але для збору інформації треба враховувати: - людина повинна мати бажання говорити від­крито та відверто, щоб їй самій хотілося б при­гадати минуле; -   вона має володіти гарною пам'яттю, бути спо­стережливою, толерантною і свідомо співвід­носити власний життєвий досвід з минулим суспільства та країни загалом.    Найбільш прийнятним та ефективним мето­дом збирання історичної інформації про війну вважається інтерв'ювання . Слід почи­нати роботу  з так званого попе­реднього інтерв'ю (його слід проводити за день-два до основної розмови), тому що воно: -   по-перше, надає змогу познайомитися дослід­нику з респондентом, а йому, у свою чергу, із запитаннями, на які треба буде відповідати; -   по-друге, допомагає звикнути до ситуації та одне до одного (ключ до успіху — це дружні стосунки); -   по-третє, дозволяє зекономити час у визначен­ні кола запитань інтерв'ю та побудові відпові­дей на них; -  по-четверте, дає змогу обговорити можливість друкування спогадів, копій документів, фото­графій та їх використання у подальшій науко­вій діяльності .      Крім цього, що під час проведення інтерв'ю існує небезпека суттєвого впливу дослідника на зміст відповідей та оцінювання  подій минулого. Щоб цього не сталося, під час підготовки та інтерв'ю слід  врахувати  такі   методологічні  рекомендації: -   заздалегідь ознайомити респондента з питан­нями, щоб він зміг пережити первинну емо­ційну оцінку, продумати свою відповідь; -   задати емоційний фон розповіді про важли­вість завдання, змалювати можливу аудиторію читачів створюваного тексту так, щоб респон­дент був натхненний значущістю поставленого перед ним завданням і спробував максимально відповідати вимогам інтерв'юера; -   скласти опитувальник таким чином, щоб пи­тання побічно перекривали одне одного і тим самим дозволяли перевірити ступінь щирості та об'єктивності розповіді респондента; -   для опитування використовувати аудіотехніку, проте це не повинно бути нав'язливим. Найкраще підійде невеликий диктофон, щоб респондент не почувався скуто перед мікро­фоном чи камерою. Інакше він може бути не­щирим; -   у ході бесіди ставити не навідні, а уточнювальні питання. Уникати нав'язування респонден­ту тих чи інших оцінок, але стежити, щоб кожний згаданий ним факт був зрозумілим і витлумаченим;   Існують поради щодо оформлення письмового варіанта усного історичного джерела, а саме: -   слід записувати спогади від першої особи, сло­во в слово, нічого не пропускаючи і нічого не додаючи від себе, при цьому бажано записува­ти реакцію людини на запитання або будь-які її зауваження; -   запам'ятовування та запис розповіді, зроб­лений   пізніше,   категорично   забороняється. Вважається, що в такому випадку інформація буде неповною, а оцінки і судження автора спогадів перекрученими тим, хто записує; -   не треба редагувати текст. Запис має відтворю­вати розповідь саме так, як його подав автор, навіть якщо це було зроблено безграмотно; не­відомі слова автор може пояснити одразу під час розмови; -   готовий запис розповіді треба надати на озна­йомлення респонденту для зауважень та уточ­нень. Так, учасники подій 1939-1945 рр., «діти війни» є людьми літніми. Вони не за­вжди можуть одразу пригадати факти, імена, населенні пункти тощо. Тому можливо дове­деться декілька разів уточнювати і виправля­ти написане; -   розповідь можна записувати за допомогою ан­кети, але слід враховувати, що її створення вважається авторською роботою, і вимагає від дослідника професійного підходу до цього ме­тоду створення «усної історії» . Анкета як метод збирання історичної інформа­ції є письмовою формою спілкування. Сьогодні іс­ториками створено і надруковано чимало анкет для опитування людей про події 1939-1945 рр. як в Україні, так і за її межами. Необхідно також вра­ховувати, що будь-яка анкета має поділятися на дві частини. Перша частина має бути спрямована на з'ясування біографічних даних людини, яку опитують. Друга частина має містити запитан­ня, спрямовані на те, щоб з'ясувати почуття і по­дії, які пережила людина в роки Другої світової війни. Слід врахувати, що під час війни людина могла бути: учасником бойових дій, остарбайтером, дитиною, перебувала на окупованій терито­рії або в тилу. Залежно від цих обставин питання можуть змінюватись. Вікові особливості учнів 5-7-х класів потребують максимальної конкретизації та образності учбового матеріалу. Під час уроку-екскурсії не можна обмежуватись тільки оглядом експозиції. Обов'язково потрібно організувати замальовку найбільш типових експонатів, ставлячи перед учнями завдання навчитись відрізняти давні предмети від сучасних. Напередодні екскурсії слід провести настановчу бесіду, під час якої учням повинні бути дані завдання для самостійної роботи в музеї; нагадати про те, що вони повинні принести з собою зошити для записів і замальовок. Для самостійних робіт учням можна запропонувати, наприклад, такі завдання: -         Замалювати 2-3 найважливіших, з їхньої точки зору, знарядь первісних людей. -         Записати та запам'ятати основні стоянки або селища, городища, групи курганів, що знаходяться на території краю. -         Замалювати орнамент давнього посуду. -         Знайти в музеї і назвати не менше трьох винаходів первісної людини, якими ми користуємося до сих пір. Урок-екскурсія дає великий ефект для вірного розуміння історії. Конкретизуючи і уточнюючи уявлення учнів, такі уроки збуджують інтерес до краєзнавства і допомагають вчителю в подальшому відібрати з бажаючих необхідну кількість ентузіастів краєзнавства .    Так, зокрема, при вивченні теми з історії України «Суцільна колективізація в Україні. Голодомор 1932-1933 років в Україні» з метою поглиблення знань учнів про жахливі події на Борзнянщині у зазначений період я даю інформацію про наслідки колективізації, причини, жертви голодомору, використовуючи архівні дані та свідчення очевидців. Також на уроці використовується роздатково-дидактичний матеріал з постановкою конкретних питань до нього. Учнями, зокрема, пропонується порівняльна таблиця народжуваності і смертності в Борзнянському районі з 1931 року по 1 липня 1933 року. Використовуючи дані цієї таблиці,    Таким чином, поєднання на уроках різних форм роботи сприяє стимуляції розумової діяльності учнів шляхом постановки перед ними проблемних питань, які допомагають учням відстоювати власну точку зору, виховують уміння аналізувати історичні факти.          Поряд з цим, велике значення для виховання любові до рідного краю в учнів має використання краєзнавчого матеріалу в позакласній роботі.  Робота там має бути організована так, щоб учні з великим задоволенням відшкодували краєзнавчий матеріал, тобто проводили дослідницьку роботу; активно працювали над створенням «усної історії», записуючи розповіді та спогади людей старшого віку, а потім використовувати результати своїх досліджень не тільки на уроках історії України, а й інших предметів (українська література тощо).                    Зокрема, можна запропонувати учням таку тематику творчо-пошукових робіт: 1)    «Голодомор 1921-1923 років на сусідній Сумщині»; 2)    «Голодомор 1932-1933 років на Чернігівщині»; 3)    «Порівняльна характеристика голодоморів 1921-1923 і 1932-1933 років: причини, наслідки».    Велику роль в активізації історико-краєзнавчої роботи в школі відіграють факультативні заняття. Факультативи доцільно будувати спеціалізовано, в залежності від особливостей місцевих пам'яток історії та культури. Наприклад, в областях, містах, районах, де є в значній кількості пам'ятки архітектури, факультатив можна провести на гему: "Архітектурні пам'ятки нашого краю". В залежності від специфіки краю можна проводити і факультативи з частковим залученням місцевого краєзнавчого матеріалу, що ілюструє загальноісторичні дані. В процесі практичних занять на факультативі слід звернути особливу уваги на вироблення практичних навичок в учнів по збору місцевого краєзнавчого матеріалу. Конкретна методика проведення факультативу визначається вибором профілю для шкільного дослідження. Найбільш перспективним для розвитку факультативів є переважний розвиток порівняно вузьких спеціальних курсів, які не дуже великі за обсягом матеріалу, що вивчається, але на які разом з тим підводиться достатня кількість годин і які таким чином мають значні можливості для поглиблення знань і розвитку творчої самостійності до занять історією.     Отже, використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії України і в позакласній роботі активізує пізнавальну діяльність учнів, викликає ініціативу, активність учнів, сприяє вихованню в них почуття  патріотизму, національної гідності, любові до Батьківщини взагалі і до рідного краю як її складові частини. Різні форми використання краєзнавчого матеріалу на уроках історії дозволяють підвищити пізнавальний процес, мотивують учнів до вивчення історії, надають образності фактам, постатям, процесам, місцям та сприяють національно-патріотичному вихованню. Включення місцевого матеріалу в програмний зміст навчального курсу формує системні, цілісні, структуровані знання про історичний процес, створює умови для глибокого розуміння закономірностей історичного розвитку.                                                         Список використаної літератури 1.     Горохівська Я. Вивчення історії рідного краю у 7-9 класах загальноосвітніх шкіл / Я. Горохівська // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. – 2007. – Вип. 23. – С. 65-68. 2.     Горохівський П. Методика підготовки вчителя до уроків історії України з використанням краєзнавчого матеріалу / П. Горохівський // Психолого-педагогічні проблеми сільської школи. – 2007. – Вип.23. – С. 6-9. 3.     Гушинець Н.О. Використання краєзнавчого матеріалу у вивченні дисципліни “Історія України” / Н.О. Гушинець // Гуманізм та освіта: збірник матеріалів X міжнародної науково-практичної конференції. – Вінниця : УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2010. – С. 424-426.  4.     Шеремет М. Краєзнавчий матеріал на уроках історії України // Історія України в школі № 11 -12 , 2001 5.     Ходис М. Методичні заходи краєзнавчої роботи в загальноосвітній школі // Історія в школі  № 4 , 2004 р. 6.     Обозний В. Краєзнавча підготовка вчителів. К. 2001 р. 7.     Пастушенко Т. Метод усної історії та усно історич­ні дослідження в Україні / Тетяна Пастушенко // Історія України. — 2010. — № 17-18. — С. 10-15. 8.     Тронько П.Т. Краєзнавство у відродженні духовності і культури. - К.: 9.     Задорожна Л.В. Теоретичні основи дослідження « усної історії» українців про Другу світову війну.// Історія та правознавство № 11,2013р. 10.           Спілка краєзнавства: матеріали та документи. - К.: Рідний край, 1997. 11.          Демідієнко О.Я., ІоноваО.М., Основи краєзнавства. - К., 2001.